Незабаром стартує новий проект допомоги для біженців Livelihoods Project, Трудова адаптація для біженців. Проект фінансується Червоним Хрестом в Іспанії, а реалізується відділом Червоного Хреста у Островці-Свєнтокрижському, Скаржисько-Камєнна за співпраці з міською радою міста Стараховіце та відділу Червоного Хреста в Стараховіце. Проeкт передбачає психологічну підтримку, юридичні консультації, написання або переклад резюме, курси польської мови, професійні курси, консультації з пошуку роботи. Список курсів для учасників:
- Jak otworzyć własny biznes, off/on-line 40 h
- Obsługa kasy fiskalnej i elektronicznego terminala płatniczego, off/on-line 30 h
- Umiejętności cyfrowe, off-line 30 h
- Jak założyć i prowadzić profesjonalny profil w mediach społecznościowych, off/on-line 40 h
- Kurs księgowości z księgowością komputerową–poziom podstawowy, off/on-line 120 h
- Kurs kosmetyczny, off/on-line 100 h
- Kurs masażu I i II stopnia, off/on-line 60 h
- Kucharz, pomocnik kucharza, off/on-line 80 h
- Cukiernik, off/on-line 80 h
- Specjalista ds. spawania, off-line 145 h
- Operator wózków widłowych,  off-line 38 h
- Fryzjer, off-line 80 h

Щоб скористатись з проєкту потрібно заповнити документи за посиланням.

//forms.gle/MaGWNnJL5D2753Gq8

Якщо виникли запитання, то проконсультуватись можна за поданими нижче контактами:

+48 453 533 021- Ольга Корнєєва, відділ ЧервоногоХреста у Острівці, ul. Stodolna30, 

+48 453 013 978 — Анета Костерна, відділ ЧервоногоХреста у Стараховіце, aleja Armii Krajowej 28, galeria Skałka, pokój 36, godziny pracy 9.00-13.00

+48 575 157 008 — Інна Мехеда, міська рада Стараховіце

    Після початку війни багато людей переосмислюють роль української мови. Батьки хочуть, щоб їхні діти опанували її. Зріс інтерес до власної історії, культури та традицій. Для українських дітей дуже важливо зберегти свою ідентичність і зв’язок з Батьківщиною. Заявки надходять як від біженців війни, так і від тих, хто прибув до Польщі до 24 лютого. Варто додати, що заняття  в школі не будуть брати за основу програму українських шкіл. Це радше розмовний клуб, де діти вивчаютимуть українську абетку, граматику, читатимуть та обговорюватимуть твори українських письменників, дізнаватимуться про українські традиції та звичаї, історію рідного краю.

    Отож перші кроки вже зроблено. Проведено спавбесіди з майбутніми вчителями. І за результатами викладати українську мову та літературу буде Олена Дон, про традиції та культуру українського народу учні дізнаватимусь від Галини Кулинич, історія України від самих витоків з Александром Полтавцевим.

    І перші батьківські збори теж за нами. Нас гостинно прийняв Центр Креативності Палацик. Пані директор Івона Таміло розказала і показала з яких локацій, креативних куточків, стреф навчіння можуть скористатись майбутні учні нашої суботньої школи. Разом ми затвердили графік початку занять та вік дітей, які приступлять до навчання.

До відома тих бітьків, які не мали можливості прийняти участь в установчих зборах:

- 11 травня перший навчальний день. Умовно переріжемо червону стрічку

розклад уроків:

• українська мова та література 10.00-10.45
• традиції та звичаї українського народу 11.00-11.45
• історія України 12.00-12.45

- Вік дітей на перший урок 6-10 років

- Вік дітей на два інші уроки не обмежений

- Цей навчальний рік закінчиться 22 червня . Будуть підведені падсумки та звичайно традиційний останній

дзвоник зі справжнім дзвоником.

   Великодні традиції в Польщі та в Україні подібні. У обох країнах одиним із найголовніших ритуалів свята є випікання великоднього хліба, який відрізняється формою та рецептурою. На Великдень в українці печуть паску — здобна солодка випічка із дріжжового тіста, яку освячують у кошику. В Україні її випікають невеличкою, високою, прикрашатють збитими білками та кольоровою посипкою, хоча кожна господиня зараз сама придумує свій оринінальний декор. Під час випікання святкової випічки не можна шуміти. В домі говорять шепотом, аби не «тривожити» ніжне й вередливе дріжджове тісто. До пічки не підходили, поряд не гримали дверима й не брязкали посудом. Процес приготування великодньої паски довгий та спокійний. В Україні її традиційно печуть в четвер. Витягують з молитвою й ставлять стигнути в тепле місце, накривають хустинкою чи рушником, щоб не “впала”

   Минулого року українські господині проводили майстер клас з випічки та декорування пасок за різними рецептами для студентів училища №2.Цьогоріч на багатьох святкових столах стараховічан красуватиметься українська пасочка. Кількість господинь, які готують традиційну випічку зросла. Тепер можна обирати за смаками, формою, наповненням. Інтегруємось і вносимо свою ізюминку у місцеві традиції.

   Гарних свят! Христос Воскрес! Во істину воскрес!

  21 березня за організації Muzeum Przyrody i Techniki w Starachowicach за підтримки WATCH DOCS при патронаті Генеральне консульство України в Кракові відбувся показ документального фільму "20 днів у Маріуполі"

   "Я хотів би мати змогу обміняти Оскара на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я віддав би все це визнання за те, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян з України. Я б віддав це, щоб вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах", — режисер фільму Мстислав Чернов.

   20 днів у Маріуполі. Я боялася дивитися його і боялася не того, що я побачу на екрані смерть, трупи, руйнування. Найбільший страх полягав у тому, що цей фільм поверне мене в перші дні повномаштабного вторгнення. Певно, це про те, коли ми біжимо від спогадів, від усвідомлення того, що з нами сталося тоді і що відбувається зараз. Деякі з документальних кадрів бачила раніше в новинах. Але від початку до кінця побачити цю історію, як це все відбувалося — то інше.

   Світ, «який втомився спостерігати за дворічною війною» має знову відкрити очі на події в нашій країні. І не розмитим зором подивитись на ніжку мертвої дитини, яку вбила російська ракета. На очманілого від розпачу тата підлітка, який ще півгодини тому грав у футбол, і вже ніколи не заговорить після ракетного удару та помре в реанімації. Тато говорить з ним через біле простирадло, заплямоване кров’ю. Вагітна жінка на ношах, яка тримається за живіт і помре через розтрощений таз, як і її ненародженна дитина. Ці кадри — жорстокі. І ніколи не зітруться з пам’яті, якщо побачиш їх бодай раз. Як і не забудеш голосів людей, в сім’ї яких завітала війна та смерть. Жахіття продовжується нині, часом із нечуваною жорстокістю. Щоб через історії випадкових, але таких реальних людей інші люди, — цілком задоволені своїм життям, буквально шкірою відчули, що може коїтись там, куди щодня і щотижня летять гради, ракети, ударні БПЛА. І як в цьому виживають або ні пересічні українці. У Маріуполі загинуло більше 200 тис. мирного населення.

   З фільму люди виходили мовчки. Ємоції, переживання, переосмислення, поєднання реального режиття тут і зараз з кардами фільму. Влучно підвів глядачів до висвітленої теми історик, директор мезую Павел Колодейський. Власним досвідом поділився волонтер Ярослав Цішек ... Про збори на дрони у місті Оксана Половюк.

   Важливо говорити, кричати на весь світ, щоб він нас чув. Про історії людей, про військові злочини, про загибелі дорослих та дітей. Постійно говорити...